Українське тваринництво зустрічає зиму 2026 року в складних економічних умовах. Станом на 1 серпня в країні налічувалось близько 1,75 млн голів великої рогатої худоби, а чисельність корів за останній рік зменшилася на 18%. Серед основних причин скорочення експерти називають високі виробничі витрати, зокрема значну вартість кормів і пального. В таких умовах для господарств особливо важливо максимально ефективно використовувати власну кормову базу, адже взимку оперативно виправити нестачу кормів або замінити зіпсоване сіно вже буде значно складніше.
Про це розповідає AgroReview
Планування зимових запасів: орієнтація на реальні потреби стада
Зберігати сіно просто «про запас» недостатньо — потрібно забезпечити достатній обсяг саме для наявного поголів’я. Орієнтація лише на кількість тюків або рулонів не дає повної картини, адже два господарства можуть мати однакову кількість тюків, але різний фактичний обсяг корму через відмінності у масі тюків і складі раціону.
- Необхідно визначити точну кількість тварин;
- Розрахувати тривалість стійлового періоду;
- Встановити добову потребу у грубих кормах;
- Визначити реальну масу заготовленого сіна і соломи;
- Оцінити умови зберігання і можливі втрати.
Після цього можна чітко визначити, чи відповідає запас фактичним потребам господарства, чи лише виглядає достатнім на папері.
Вплив умов зберігання та організації підготовки кормів
Серйозним викликом при зберіганні сіна є вологість. За результатами досліджень Університету Міннесоти, втрата сухої речовини сіна при вологості 11–20% становить близько 4,5%, а при 25–34% — до 10,9%. Для круглих тюків при зберіганні просто неба втрати можуть досягати 35% залежно від кількості опадів, стану площадки та початкової вологості сіна. Тому господарствам потрібно ретельно оцінювати власні умови зберігання та захисту сіна від вологи, а не просто додавати умовні 10% до резерву.
«При підборі подрібнювача краще рахувати не загальний запас сіна на зиму, а обсяг, який доведеться переробляти щодня. Саме він показує реальне навантаження на обладнання», – пояснює експерт TMS Agro.
З настанням зими завдання переміщується з сеновалу на кормовий майданчик. Навіть добре збережене сіно потрібно щоденно готувати до роздачі. Якщо раціон передбачає попереднє подрібнення чи подальше змішування з іншими інгредієнтами, ця операція повторюється протягом усього стійлового періоду. Наприклад, подрібнювач ДР-150 від TMS Agro може обробити до 150 кг сировини на годину, ДР-250 — до 250 кг/год, а Universal-11 — до 200 кг/год сіна і соломи. Якщо господарству необхідно підготувати 200 кг корму щодня, то для однієї машини це понад година роботи, для іншої — близько 50 хвилин.
Організація роботи залежить і від типу корму: тюки, рулони чи розсипне сіно вимагають різних підходів. При невеликих обсягах тюки можна розбирати вручну, але при переробці сотень кілограмів щодня необхідна механізована подача. Так, наприклад, машина ТОКМАК DUO приймає цілі круглі або квадратні тюки й може подрібнювати до 1000–2000 кг сіна та соломи щогодини, залежно від встановленої сітки.
Зимовий раціон тварин рідко складається лише з грубих кормів. Якщо господарство самостійно готує кормові суміші із зерна, необхідна ще й регулярна підготовка зерна. Молоткові подрібнювачі, наприклад LIDER-7, можуть подрібнювати до 2000 кг/год при ситі 6 мм, але при ситі 3 мм продуктивність падає до 1000 кг/год, оскільки дрібна фракція довше перебуває у робочій камері. Тому при плануванні роботи зернового відділу слід враховувати саме фактичну продуктивність.
Як умови зберігання впливають на обсяг кормів та їх доступність
Вологість сіна та спосіб зберігання безпосередньо впливають на втрати сухої речовини:
- Сіно з вологістю 11–20% — близько 4,5% втрат
- Сіно з вологістю 21–25% — близько 5,4% втрат
- Сіно з вологістю 25–34% — до 10,9% втрат
- Круглі тюки при зберіганні на вулиці — 5–35% втрат
Ці показники демонструють, чому розраховувати запаси кормів лише за масою, що закладена на зберігання, не можна. Наприклад, навіть якщо господарство заготовило 20 тонн сіна, до початку зими реальний доступний обсяг залежатиме від вологості та умов зберігання. Тому спочатку оцінюють стан фактичного запасу, а вже потім співвідносять його з потребами тварин.
В умовах зростання витрат власні кормові запаси дають змогу господарствам менше залежати від зимових закупівель. Однак для ефективного зимового годування недостатньо просто підрахувати кількість тюків. До початку сезону потрібно знати, скільки корму реально збереглося, скільки потрібно щодня та як організувати підготовку до роздачі. Це дозволяє перетворити зимове годування на звичайну рутинну операцію та уникнути постійного дефіциту кормів.